Спілкування через Інтернет: чого від нього чекати і як з ним поводитися

Шановні батьки! Інтернет – частина нашого повсякденного життя, ми користуємося ним щодня. Віртуальний простір став звичним і для дітей.

З кожним роком кількість користувачів всесвітньої мережі неухильно зростає.

Нікого вже не дивує те, що в 3 роки діти  самостійно дивляться мультики на YouTube, а першокласники шукають необхідну інформацію за допомогою Google.

Крім комп'ютерних ігор, діти використовують Інтернет для навчання, спілкування з друзями тощо.

Інтернет дозволяє нам знайти необхідну інформацію, розширити своє коло спілкування.

Та більшість дітей не володіють інформацією про небезпеку Інтернету й не мають сформованих навичок онлайн-культури.

Багато батьків хотіли б, аби їхні діти проводили перед комп'ютером менше часу, та повністю вилучити з життя дитини такий спосіб комунікації з навколишнім світом не вдасться.

Як подбати про безпеку дітей в Інтернеті, вирішувати вам. Інтернет має багато переваг для дитини, якщо використовувати його правильно. 

Навіщо дітям Інтернет?

        У світі сучасних технологій діти про можливості глобальної мережі дізнаються значно раніше за своїх батьків. Невміння орієнтуватися в онлайн-просторі навіть порівнюють із невмінням писати та читати. На тлі стабільно високого рівня користування Інтернетом серед дітей віком 11-17 років сьогодні зростає число користувачів молодшого шкільного віку (6-10 років).

Серед основних потреб, що спонукають дітей перебувати в кіберпросторі, є:

1. Пошук інформації — в Інтернеті можна знайти практично все (відповіді на шкільні завдання, новини, ресурси для хобі).

2. Розваги — у віртуальному просторі діти грають в онлайн-ігри, слухають музику, дивляться фільми й відеоролики.

3. Спілкування — ця потреба яскраво проявляється в підлітковому віці: діти знайомляться й шукають нових друзів у соціальних мережах, чатах, беруть участь у дискусіях і віртуальних форумах.

До того ж, на сьогоднішній день Інтернет став потужним засобом навчання. Мережеві освітні ресурси допомагають дітям прискорити й оптимізувати навчальний процес, підвищують його якість завдяки максимальній структурованості та цікавій формі викладення матеріалу.

Але обізнаність дітей, та й більшості дорослих, щодо безпеки в кіберпросторі залишається дуже низькою. 

З якими небезпечними речами стикаються діти в Інтернеті?

Серед безлічі загроз фахівці в області безпеки в онлайн-просторі відзначають такі:

1.     Тематичні загрози:

·         порнографія;

·         пропаганда насильства й наркотиків;

·         реклама тютюну й алкоголю;

·         нецензурні тексти.

2.     Порушення безпеки:

·         віруси; небажана пошта — спам;

·         онлайн-шахрайство («Передзвони мені» тощо);

·         збирання та розголошення приватної інформації.

3.     Комунікаційні ризики:

·         небезпечні контакти;

·         кіберпереслідування;

·         погрози.

Потрібно розуміти, що через відсутність достатнього досвіду діти ще не можуть реально оцінювати рівень достовірності й безпеки інформації, яка знаходиться в Інтернет-просторі.

    До того ж, у віртуальному світі знімаються заборони та обмеження морально-етичного й соціального характеру (насилля, руйнування, правові норми, що діють у реальності).

    Небезпека всесвітньої мережі виявляється й у виникненні Інтернет-залежності — сучасної хвороби, за якої виникає нав’язливе бажання постійно перебувати в онлайн-просторі.

    При надмірному захопленні Інтернетом чи онлайн-іграми батькам варто знайти альтернативу віртуальним інтересам дитини (гуртки, хобі, догляд за домашніми улюбленцями тощо) й перемкнути її увагу на досягнення успіхів у реальному житті.

Хто має навчати дітей 

безпечно та правильно користуватися Інтернетом?

    Саме в родині закладаються основи поведінки дитини в світі, й віртуальний простір не має бути винятком. Батькам варто приділяти серйозну увагу онлайн-вихованню малюків й підвищенню їхньої обізнаності про загрози інформаційного середовища.

    В рамках Всеукраїнського соціологічного дослідження, проведеного Інститутом соціології НАН України, за підтримки компанії «Київстар», було встановлено, що:

·         батьки лише в 24% випадків запитують дітей, які саме сайти вони відвідують у мобільному Інтернеті;

·         користуванням стаціонарного онлайн-простору дітьми цікавляться 57% батьків;

·         при цьому лише 5 % батьків цікавляться детальною інформацією щодо змісту сайтів, які діти відвідують у мобільному Інтернеті, і 30% - у стаціонарному.

    Тому вихователі й вчителі мають проводити освітню роботу серед батьків для сприяння онлайн-безпеці підростаючого покоління. 

Як захистити дитину в Інтернет-просторі?

Експерти рекомендують батькам такі поради:

1. Створити спеціальне робоче середовище для дитини. Комп’ютер найкраще розмістити в загальній кімнаті, щоб дитина не залишалася наодинці з Інтернетом та змогла, в разі потреби, запитати вашої поради.

2. Для того, щоб діти не стали залежними від комп’ютера, варто обмежувати їхнє перебування у віртуальному світі за допомогою звичайного таймера. Але заздалегідь обговоріть з дитиною тривалість перебування в Інтернеті, щоб уникнути можливих конфліктних ситуацій.

·         Існують часові норми перебування за комп’ютером для дітей різного віку, визначені Міністерством охорони здоров’я України. Згідно з ними неперервне перебування за комп’ютером упродовж доби не повинно перевищувати:

10 хв для 1-2 класу;

15 хв для 3-5 класу;

20 хв для 6-7 класу;

30 хв для 8-10 класу.

·                 Загальний час використання комп’ютера з рідкокристалічним монітором має обмежуватися:

30-45 хв на тиждень для першокласників;

30-46 2 год на тиждень для 2-6 класів (але не більше 1 год на добу);

2,5 год на тиждень для 7-9 класів (але не більше 1 год на добу);

7 год на тиждень для старшокласників.

3. Використовуйте технічні засоби захисту:

·         функції батьківського контролю в операційній системі;

·         антивірус;

·         спамфільтр.

4. Створіть «Сімейні Інтернет-правила» та роз’ясніть причини необхідності їх дотримання. Якщо ви зацікавлені в тому, аби ваша дитина навчалася не на власних помилках, частіше обговорюйте теми, пов’язані з віртуальним світом.

5. Навчайте дітей критично ставитися до інформації в Інтернеті та не повідомляти конфіденційні дані.

6. Поясніть небезпеку безкоштовного публічного Wi-Fi (ці мережі можуть робити доступними дані вашого пристрою) та розмов з незнайомцями в мережі.

7. Цікавтеся віртуальним життям вашої дитини та не ігноруйте питання, що від неї надходять. Привчайте дитину ділитися з вами враженнями про відвідування Інтернету та розповідати про те, що викликало в неї хвилювання. 

Як комп’ютер може допомогти вам підвищити Інтернет-безпеку?

    Надійними помічниками для батьків, які хочуть бути впевненими в безпеці своїх дітей у кіберпросторі, є програми «батьківського контролю». За допомогою них ви самостійно зможете зробити всі необхідні налаштування комп’ютера:

1.Обмеження часу проведеного дитиною за комп’ютером — якщо час вийшов, а діти працюють, відбувається автоматичний вихід із системи. Годинники доступу можна встановлювати для кожного дня тижня.

2.Обмеження активності дітей в Інтернеті — можна вибрати сайти, виходячи з віку дитини, заборонити або дозволити завантаження файлів. Веб-фільтр оцінює контент сайтів і може блокувати ті з них, вміст яких визначено як небажаний. Блокуються також рекламні банери та посилання на небажану інформацію.

3. Встановлення заборони на доступ дітей до окремих ігор — ви  можете визначити, які ігри є дозволеними, а до яких дитині доступ заборонено.

4. Обмеження кола людей, з якими діти можуть спілкуватися, — можна також обмежити доступ до електронної пошти та обміну миттєвими повідомленнями, дозволивши спілкування тільки зі схваленими контактами.

5. Надання старшим дітям більшої відповідальності — для батьків, які готові довірити своїм дітям відповідальність за перебування в Інтернеті, є параметр, який дозволяє отримувати доступ до всіх сайтів, але повідомляє про відвідування потенційно неприпустимих. Підлітки будуть знати, що ви дізнаєтеся про відвідування таких сайтів.

 

Які існують рекомендації щодо перебування в Інтернеті для дітей різних вікових груп?

        Щоб забезпечити захист дитини в мережі, треба розуміти її вікові особливості, що впливають на поведінку у віртуальному світі.

        Чим молодшою є дитина, тим більше уваги слід приділяти спільному використанню Інтернету. З підвищенням рівня самоконтролю дитини поступово знижується потреба в батьківському контролі.

Якщо вашій дитині від 5 до 7 років, пам’ятайте, що:

1. Провідною діяльністю дошкільників є гра. Саме тому діти дуже люблять грати, зокрема, в онлайн-ігри. Та батькам слід контролювати, аби частка розважальних ігор в онлайн-просторі не перевищувала розвивальні та навчальні.

2. Цей віковий період є найважливішим для вивчення правил поведінки в мережі. При цьому потрібно розуміти, що, незважаючи на знання певних правил, діти можуть порушувати їх, тому необхідність батьківського контролю для дітей дошкільного віку дуже висока.

3. Маленькі діти повинні виходити в Інтернет лише під наглядом дорослих ще й тому, що їм потрібна допомога в навігації під час пошуку сайтів. 

Якщо вашій дитині від 8 до 10 років, пам’ятайте, що:

1. Діти цього віку прагнуть самостійно досліджувати навколишній світ, задовольняючи інтерес до пізнання, зокрема й за допомогою Інтернету.

2. Враховуючи вік дитини, контроль за її діяльністю в глобальній мережі має бути досить високим.

3. У цьому віці дитина легше засвоює складний навчальний матеріал. Допомогти тут може використання навчальних і розвиваючих онлайн-завдань. 

Якщо вашій дитині від 11 до 14 років, пам’ятайте, що:

1. Мотивами, які домінують у поведінці дітей молодшого підліткового віку, є: прагнення самостійності та визнання друзів, розширення власних прав, бажання зайняти гідне місце в групі однолітків.

2.У даний період особливу зацікавленість викликають інтернет-ресурси, що дають змогу підлітку спілкуватися з реальними та віртуальними знайомими.

·         Поясніть, що в Інтернеті, крім звичайних людей, можуть знаходитися авантюристи та злочинці, які здатні використати її особисті дані для злочинних дій.

·         Розкажіть дитині, що зустрічатися з віртуальними знайомими оффлайн може бути небезпечним (краще навести приклад іншої дитини, тому що підлітки до інформації від батьків ставляться критично).

·         Спонукайте дитину розповідати вам про своїх знайомих в мережі та обговорюйте з нею питання, що її зацікавили.

3. Діти 11-14 років вже прагнуть самостійності, тому дуже важливо навчити їх комп’ютерній грамотності, адже вони можуть користуватися Інтернетом у школі, інтернет-кафе чи в друзів, де зовнішній контроль відсутній.

4. Необхідно розвивати внутрішній контроль дитини й привчати її до відповідальної поведінки в онлайн-просторі з метою особистої безпеки.

·         За словами американської дослідниці Парі Афтаб, що займається питаннями безпеки дітей в Інтернеті, кращий фільтр, який може дійсно захистити в мережі та розв’язати багато інших проблем, — в голові в самої дитини, а дорослим лише потрібно допомогти налаштувати його.

5. Надто суворе контролювання з боку дорослих може викликати негативну реакцію дитини й стати причиною приховування нею діяльності в глобальній мережі.

Тому одна з найважливіших умов безпеки дитини в Інтернеті — довіра між нею та батьками. Якщо її сформовано й дитина знає, що можна з будь-яким запитанням та проблемою звернутися до мами або тата, вона не шукатиме інформацію деінде.

Звісно, загрози, які постають перед дітьми при підключенні до всесвітньої мережі, є серйозними, але було б недоцільним повністю заборонити дітям вихід в Інтернет.

Батькам варто пам’ятати, що онлайн-простір є цінним ресурсом із великою кількістю захоплюючої та навчальної інформації для розвитку малюка. А для того, щоб перебування наших дітей в мережі Інтернет було безпечним, ми маємо ознайомити їх з можливими ризиками й забезпечити необхідний захист.

 

Використаний матеріал сайту: https://learning.ua/blog/201811/dity-v-interneti-realni-zahrozy-virtualnoho-svitu/

Як говорити з дитиною 
про ВІЛ/СНІД?

Усім батькам хочеться, щоб їх дитина виросла повноцінною людиною суспільства, і могла  вирішувати життєві питання самостійно. Поки вона ще росте, ми намагаємося захистити її від «дорослих» проблем, але рано чи пізно їй доведеться з ними зіткнутися. Перед людиною, яка зростає постає багато запитань, і її батькам доведеться шукати відповіді разом з нею.

І  як би ми не хотіли перенести обговорення цього питання «на потім», розмовляти про це необхідно на всіх етапах розвитку дитини. Батьки можуть розкрити дітям непрості питання, пов'язані з проблемою ВІЛ/СНІДу, отримавши в свою скарбничку знань ряд рекомендацій фахівців... Як же говорити про ВІЛ/СНІД с дитиною?  Більшість дорослих перед розмовою з дитиною на цю тему почуваються беззбройними. Найчастіше дорослі непідготовлені до подібних бесід і почуваються «не у своїй тарілці»: навіть якщо вони знають про що говорити, то не уявляють собі, як це вони будуть робити.

До розмови про вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) потрібно підготуватися як батькам, так і дітям. Краще обговорювати таку тему вдома, у спокійній атмосфері, коли знайдено відповідний момент для бесіди, а діти проявляють інтерес до розмови і активно залучаються до процесу обговорення. Основою для розмови на тему ВІЛ-інфекції може стати розмова про безпечну поведінку щодо власного здоров'я. Це допоможе захистити вашу дитину, коли вона виросте. Хоча діти дізнаються про існування ВІЛ/СНІДу досить рано, їхні уявлення більш схожі на фільм жахів, ніж на реальні факти.

Говорити на подібну тему з дитиною нелегко. Однак, дитина живе не в вакуумі. Якщо не почати обговорювати з нею важкі питання якомога раніше, це може зробити хтось інший, можливо не найкращим чином. У вас є можливість не тільки дати своїм дітям правдиву інформацію, але й зробити так, щоб ця інформація відповідала тим моральним принципам, які ви хочете прищепити дітям. Існують загальні правила спілкування з дитиною, але не слід забувати, що кожна дитина унікальна, і тільки ви самі можете виробити стратегію, яка підійде саме вашій дитині.

 
Інформація для батьків та педагогічних працівників.

Проводячи бесіди і відповідаючи на запитання, слід дотримуватися деяких правил.

1.      Толерантно ставитися до будь-яких запитань.

Категорично забороняються окрики, вистежування, а тим більше погрози і покарання. Якщо запитання поставлене в невідповідній ситуації, пообіцяйте дитині, що відповісте на нього згодом. Але обіцянки обов^,язково треба дотримуватися.

2.      Серйозно ставитися до запитання.

Не можна відмахуватися, робити вигляд, що все це нісенітниця, і переводити розмову на особистість.

3.      Гарантувати дотримання таємниці.

Дитина має бути впевнена, що будь-яке її запитання не стане відоме іншим дітям чи дорослим.

4.      На всі запитання давати конкретні й однозначні  відповіді.

5.      Бути послідовним.

Не можна, приміром, стверджувати, що дітей приносить лелека, а через деякий час пояснювати, як це відбувається  насправді.

6.      Під час розмови  про СНІД ніколи не драматизуйте ситуацію.

Не залишайте місця для нез^,ясованності, страху. Оскільки ви говорите з дитиною про СНІД, вона має відчути,  що Ви її любите, що її здоров,я і щастя дуже Вас хвилюють.

7.      Чим раніше, тим краще.

Діти чують про проблеми із самого раннього віку, задовго до того, як зможуть зрозуміти їх. Маленькі діти звертаються за інформацією в першу чергу до батьків. Дитина стає підлітком. Йому важливо відчувати свою незалежність, і він віддасть перевагу друзям, звернувшись до них за порадою. У батьків є унікальна можливість, вони можуть стати першими, хто заговорить з дитиною про дану проблему, і коли вона виросте, ніхто вже не зможе ввести її в оману невірною інформацією або відсутністю тих цінностей, які ви хочете їй прищепити.

8.      Починайте розмову самі.

Телебачення постійно дає нам чудові підстави почати розмову. Один або два запитання на тему, що нас цікавить, якої торкається фільм, можуть привести до цінної бесіди. Розмовляючи з дитиною, потрібно використовувати тільки ті слова, які вона зможе зрозуміти. Найкращий вихід: заздалегідь складіть словник зрозумілих слів і коротких прямих пояснень.

Батькам, що мають декілька дітей, слід говорити з ними поодинці, навіть про один і той самий предмет. Чому? Діти різного віку перебувають на різних стадіях розвитку, що означає, що їм потрібен різний об’єм інформації, вони мають різний запас слів, і їх цікавлять різні питання. Старша дитина буде домінувати в розмові, і молодшій так і не вдасться висловитись.

Більшості батьків складно говорити з дітьми про секс і сексуальність. Але, все ж, безпека вашої дитини потребує, щоб ви подолали нервозність і донесли до дитини те, що може захистити її в майбутньому. Кінець кінцем, діти чують про це з екранів телевізорів і в своєму дворі. Якщо ми не дамо нашим дітям правдиву і коректну інформацію, це зроблять за нас сторонні люди.

Діти хочуть, щоб дорослі обговорювали з ними складні питання. Тільки батьки зможуть створити атмосферу відкритості, в якій дитина може поставити будь-яке запитання з будь-якого предмету, не лякаючись наслідків. Як створити таку атмосферу? Розпочати потрібно з підтримки, розуміння і заохочення. Не слід обривати запитання дитини або переводити розмову на іншу тему, якщо вам складно відповісти одразу або запитання стало для вас несподіваним. Можна перенести розмову на інший час і домовитись про це з дитиною, наприклад, сказати :”Це цікаве запитання, але я не знаю. Давай спробуємо дізнатись”. Головне, не забудьте зробити так, як пообіцяли.

9.      Дитина почує тих, хто слухає її.

Дорослі часто занадто зайняті і не мають можливості вислухати дітей. Однак, ваша дитина потребує уваги. Якщо дитина відчуває, що її уважно слухають, вона починає краще до себе відноситись. Якщо дитина знає, наскільки вона важлива для вас, їй буде простіше звернутись до вас із запитанням.

Іноді важко відразу зрозуміти, що саме хоче знати ваша дитина. Багатьом дітям важко ясно сформулювати своє запитання, і в результаті ми, батьки, говоримо самі із собою, тільки збентежуючи і заплутуючи дитину. Наприклад, ваша маленька дитина запитує, що таке “травка”. Перед тим, як відповідати, запитайте її, як вона сама розуміє це слово. Якщо вона відповідає: “Я думаю, що це така трава, яку їдять, коли веселяться”, то ви вже будете знати, як краще побудувати свою відповідь. Якщо ви уважно прислухаєтесь до реакції дитини на ваші слова, ви зможете зрозуміти, коли розмову варто завершити. Припустимо, під час розмови дитина зненацька говорить: “Ну, я піду пограюсь” або міняє тему, це може означати, що наступну частину бесіди слід залишити на пізніше.

Дитина будь-якого віку заслуговує на те, щоб відповіді на її запитання були чесними.В іншому разі дитині буде важко довіряти вам. Якщо ви не відповісте на запитання прямо, то, для того, щоб заповнити пропуск в інформації, діти підключать свою фантазію, а ілюзії можуть виявитись набагато більш небезпечними, а ніж та реальність, яку ви намагаєтесь приховати.

10.  Терпіння і ще раз терпіння.

Часто нам здається, що ми знаємо, про що дитина хоче сказати задовго до того, як вона сформулює речення. Але не закінчуйте речення за неї, як би вам того не хотілось. Не піддавайтесь імпульсам. Терпляче вислуховуючи, ми дозволяємо дитині думати самостійно, і даємо їй зрозуміти, що вона варта уваги. Діти ненавидять офіційний тон в розмові, особливо, якщо справа торкається складних питань. Дитина не хоче, щоб мати або батько читали їй нотації.

11.  Поговоріть про це ще раз... І ще раз.

Більшість дітей і підлітків можуть засвоїти лише невелику частину інформації із одної розмови. Тому необхідно зачекати якийсь час, а згодом запитати дитину, чи пам’ятає вона вашу розмову. Це допоможе вам виправити помилки і поповнити те, що вона встигла забути. Кінець кінцем, намагаючись увібрати все, що їм цікаво, діти часто ставлять одні й ті самі запитання безліч разів, дратуючи батьків. Не бійтеся починати розмову знову. Ваше терпіння піде на користь вашій дитині.

Надайте дитині інформацію точну і таку, яка підійде для її віку. Якщо ви ще не говорили з дитиною про секс, то не варто починати цю розмову з проблеми СНІДу.

До розмови на важливу тему прийдеться повертатись у майбутньому. Одна бесіда не зможе сформувати у дитини чітке уявлення з такого складного питання.

12.  Допоможіть дитині поважати себе.

Ставте перед нею задачі, з якими вона здатна справитись, і підтримуйте її інтерес. Це підвищує самооцінку дитини, що стане їй у нагоді в майбутньому, коли прийдеться відчути тиск оточуючих. Підлітки часто вживають наркотики або занадто рано починають сексуальне життя саме під впливом середовища. Чим краще дитина відноситься до себе (що в першу чергу залежить від батьків), тим менше імовірність ризикованої поведінки.

13.  Геть забобони, безпека дитини – це головне.

Деякі дорослі і досі вірять, що проблема СНІДу стосується тільки представників деяких груп ризику і зовсім не має відношення до їх дітей Не дозволяйте власним забобонам стати загрозою безпеки вашої дитини Переконайтесь, що вона достатньо знає про СНІД і передачу ВІЛ, і що ви самі володієте достатньою інформацією відносно цього. Ці знання дитина повинна одержати до того, як вона зустрінеться з реальною загрозою передачі ВІЛ у майбутньому.

14.  Звертаємо увагу на розмову  з дітьми дошкільного віку та молодшого шкільного:

Розмова з дітьми до п'яти років. Малюки не потребують подробиць і не здатні засвоїти такі складні терміни, як «імунна система», «вірус імунодефіциту людини». Пояснення повинні бути спрямованими на впевненість у безпеці: їхньої і вашої. Завдання батьків - зробити цю безпеку реальною. Починати треба з елементарних правил особистої гігієни, привчати дитину до акуратності: мийте руки і привчайте до цього з раннього віку, чистите зуби малюкові, а потім навчіть його робити це самостійно.

Розмова з дітьми до семи років. Діти цього віку більш здатні до засвоєння базових знань щодо ВІЛ/СНІДу. Скажіть їм, наприклад, що СНІД - хвороба, що виникає через інфекцію, яка потрапила в кров. Для більшої наочності можна намалювати схему, що пояснює роботу імунної системи людини, коли організм бореться проти елементарної застуди, і що відбувається, коли в організм потрапляє ВІЛ.

Поясніть малюкові, що безпечно ходити в школу і грати з ВІЛ-позитивною дитиною, головне, щоб ваші ігри не супроводжувалися бійками. Ви можете нагадати, що конфлікти між товаришами можна вирішити, обговоривши їх. Важливим буде згадати і про те, що не слід торкатися до чужої крові або відкритої рани іншої людини, особливо, якщо у самого малюка є свіжі рани.

Батькам важливо пам'ятати, щоголовне в цьому процесі - 

донесення адекватної для віку дитини, достовірної інформації.

 

Можливі запитання і відповіді

ЩО ТАКЕ СНІД? СНІД – це дуже серйозна хвороба, яку викликає маленька невидима істота – вірус, який називається ВІЛ. Організм має захисників, що охороняють його від різних мікробів. Навіть коли ти захворів, твої захисники борються з інфекцією і намагаються допомогти тобі одужати якомога скоріше. ВІЛ може вбивати цих захисників, і тоді організм стає беззахисним перед мікробами, які і викликають хвороби. Коли так трапляється, людина починає сильно хворіти. Це називається СНІД. Якщо у людини в організмі ВІЛ, вона може декілька років не відчувати, що заразилася.

У КОГО БУВАЄ СНІД? СНІД буває, тільки якщо в організм попав ВІЛ. ВІЛ передається тільки тоді, коли деякі рідини із тіла людини, у якої є ВІЛ, попадають в організм іншої. Цього не відбувається, якщо ти просто торкаєшся людини, у якої є ВІЛ, або користуєшся з нею одними речами. ВІЛ не можна підхопити як застуду. (Дитині необхідно розказати про передачу ВІЛ статевим шляхом, але тільки в тому разі, якщо ви вже говорили про секс раніше).

А У ДІТЕЙ СНІД БУВАЄ? У деяких дітей дійсно може бути СНІД. Якщо у мами є ВІЛ (вірус, який може викликати СНІД), то іноді він передається дитині при народженні. Декілька років тому, коли діти з різними хворобами лягали в лікарню і їм переливали кров, їм іноді передавався ВІЛ. Частіше ВІЛ буває у дорослих.

ЯК МОЖНА ДІЗНАТИСЬ, ЩО У ЛЮДИНИ ВІЛ? Неможливо дізнатись, що у людини є ВІЛ просто подивившись на неї, або поговоривши з нею. ВІЛ може бути у будь-якої людини, незалежно від того, як вона виглядає або як себе поводить. Тільки сама людина, у якої є ВІЛ, може вирішувати, чи буде вона кому-небудь розповідати про це. Можна дізнатись є у людини ВІЛ чи ні, тільки якщо вона перевіриться у лікаря. Зовсім різні люди заражаються ВІЛ, і це не означає, що вони погані або якісь особливі. Є способи захистити себе від ВІЛ, і в тебе це вийде.

Використані джерела: 

1.Святошинський районний у м. Києві центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді https://svyat.kyivcity.gov.ua/news/2291.html

2. http://glukhiv-zosh6.sumy.sch.in.ua/socialjnij_pedagog/metodichni_rekomendacii_normativni_dokumenti_poradi/zahisti_sebe_vid_vil_snid/yak_govoriti_z_ditinoyu_pror_vil_snid/

3. ВІЛ/СНІД : відчуй себе захищеним. Спецвипуск. Шкільний світ №25-28, липень 2004 р.

 

 Міфи щодо ВІЛ.

МІФ 1: ВІЛ не існує, тому що так пишуть в Інтернеті. Під мікроскопом ВІЛ ніхто не бачив, тому його не існує.

ФАКТ: ВІЛ реальн існує. Із розвитком мікробіології та мікроскопії ВІЛ вдалося не тільки сфотографувати, але й зняти на відео.

 

МІФ 2: ВІЛ-інфекція зникає, якщо відвідувати церкву. Молитва зцілює від ВІЛ, і такі випадки відомі.

ФАКТ: До цих пір не було зафіксовано жодного випадку абсолютного «зцілення» від ВІЛ, тим паче через молитву.

Віра підтримує людину у важку хвилину і надає їй сил. Проте є захворювання хронічні, яких неможливо позбутися – наприклад, цукровий діабет чи гіпертонія. ВІЛ – це хронічна інфекція, цілком позбутися якої на сьогоднішній день не видається можливим. Якщо віра сильна, тоді приходить усвідомлення, що Бог дав можливість людям створити підтримуючі та ті ліки, що подовжують життя.

Багато ВІЛ-інфікованих, що відвідують церкву, спостерігаються у лікарів Центрів СНІД та приймають антиретровірусні препарати, які не дають вірусу руйнувати імунну систему. Часто пацієнти отримують велику моральну підтримку від священнослужителів, які допомагають їм подолати момент прийняття та усвідомлення діагнозу. Але тільки однією молитвою ВІЛ не подолати.

 

МІФ 3:  ВІЛ-інфекція, що призводить до СНІДу, – тільки комплекс давно відомих хвороб.

ФАКТ: СНІД (синдром набутого імунодефіциту) являється кінцевою стадією ВІЛ-інфекції.

У 2000 році більше 5 тисяч вчених з різних країн зібрались у південноафриканському місті Дурбан на конференцію та підписали документ, який отримав назву «Дурбанська декларація». В ній офіційно стверджувалося, що ВІЛ є причиною СНІДу. Серед тих, хто поставив підписи, були 11 Нобелівських лауреатів, керівники найбільших світових дослідних організацій і академій наук багатьох країн.

 

МІФ 4: «Я знайомий з людиною, у якої багато років тому виявили ВІЛ, він досі живий без антиретровірусної терапії».

ФАКТ: Перебіг ВІЛ-інфекції у різних людей відбувається по-різному

Типова прогресія ВІЛ-інфекції без АРТ складає 7–10 років (у 85–90% випадків). Буває стрімкий розвиток – менше 3 років (у менш як 5 %). До 10% пацієнтів може прожити без терапії більше 10–15 років. Для декотрих людей притаманна тривала відсутність прогресії захворювання, у них зберігається високий рівень клітин імунної системи (CD4) і/або низький рівень вірусу у крові довгі роки. Такі пацієнти зустрічаються дуже рідко і складають, за різними даними, від 1 до 10% людей, що живуть з ВІЛ. У них без АРТ так чи інакше розвивається СНІД, хоча і значно пізніше, ніж у інших ВІЛ-інфікованих.

 

МІФ 5: «Я прекрасно виглядаю, у мене нічого не болить, і тому у мене не може бути ВІЛ».

ФАКТ: Зовнішній вигляд людини не завжди говорить про стан її здоров’я.

Існує чимало захворювань, які тривалий час не турбують людину. Але, коли почнуться клінічні прояви, їх складніше лікувати, а, інколи, вже пізно. Наприклад, онкозахворювання, вірусний гепатит С. До таких захворювань відноситься і ВІЛ-інфекція, яка перебігає безсимптомно протягом кількох років. Тільки рання діагностика та своєчасний початок лікування допоможуть і у подальшому зберегти гарний зовнішній вигляд, уникнути страждань і раннього уходу із життя.

 

МІФ 6:  «Дружина мого друга перебуває на обліку у Центрі СНІД, а у нього немає ВІЛ. У пари вже двоє дітей. Діти не ВІЛ-інфіковані. Це означає, що лікарі нас обдурюють».

ФАКТ: ВІЛ-позитивна людина не заразить свого статевого партнера і не передасть вірус дитині, якщо використовує відповідні засоби профілактики.

Американські вчені провели дослідження серед дискордантних пар в Індії – тих, у яких ВІЛ-позитивний тільки один із партнерів. Серед учасників тільки один ВІЛ-негативний чоловік інфікувався ВІЛ за час дослідження. Імунний статус його ВІЛ-позитивної дружини оцінювався у 90 клітин/мл, а вірусне навантаження – у 100 000 копій/мл. Презервативами вони ніколи не користувалися. За висновками вчених, ВІЛ передається в дискордантних парах досить рідко, якщо вони не обирають «жорсткий» секс, надаючи перевагу ніжному, не травматичному, що виключає контакти з кров’ю, а також практикують сексуальні стосунки з використанням презерватива, за виключенням зачаття.

Варто також згадати, що ризик зараження чоловіків статевим шляхом менше, ніж жінок, так як їх контакт під час сексу відбувається з невеликим об’ємом інфікованої рідини. Якщо дружина приймає АРТ, вміст вірусу у її крові і вагінальних виділеннях стає мінімальним, що знижує ризик інфікування її чоловіка.

 

МІФ 7:  «Я вживаю «Вінт», у ньому ВІЛ гине».

ФАКТ: «Вінт» не являється противірусним препаратом».

На віруси, що потрапили у клітини імунної системи, діє тільки АРТ. Вміст йоду у готовому розчині «Вінта» дійсно дуже великий, що діє вбивчо не стільки на мікроорганізми, скільки на вени (тромбофлебіт і некроз стінок судин – «професіональні» захворювання «вінтових»). Але на вірус ВІЛ ніякий розчин наркотика не впливає.

 

МІФ 8: У презервативах є маленькі дірочки, через які потрапляє ВІЛ.

ФАКТ: Латексний презерватив представляє собою нездоланний бар’єр.

Існує думка, начебто у презервативі є такі маленькі дірочки, які набагато більші ВІЛ. Але справа в тому, що вільні копії вірусу знаходяться у рідинах організму. Вони не здатні кудись просочитися, пролізти чи перескочити. Презерватив не пропускає рідину, а відтак не пропускає і ВІЛ.

 

МІФ 9:  Фармацевтичні компанії придумали ВІЛ, щоб наживатися на нас.

ФАКТ: ВІЛ-інфекція з’явилася задовго до винаходу лікувальних препаратів для антиретровірусної терапії.

При ефективному лікуванні стан імунної системи покращується, а кількість вірусу у крові знижується, що підтверджується відповідними аналізами. Антиретровірусні препарати пацієнти отримують безкоштовно. Тому на ВІЛ-інфікованих фармкомпанії точно не наживуться. Виходячи з подібної логіки, правило мити руки нам нав’язали компанії з виробництва мила, щоб наживатися на нас?

 

МІФ 10: Аналізи на ВІЛ часто показують неправильний результат.

ФАКТ: Точність тест-систем, які використовують в останні роки в лабораторній діагностиці, більше 99%.

Існує кілька методів виявлення ВІЛ у крові людини. Основні:

• визначення антитіл до ВІЛ за допомогою швидких тестів і у сиворотці крові методом ІФА (імуноферментний аналіз);
• визначення самого вірусу чи його фрагментів методом ПЛР (полімеразна ланцюгова реакція).

Щоб обстежити кров за допомогою швидких тестів, можна звернутися в неурядову організацію (НУО) в місті проживання. Переваги даного тесту полягають у тому, що кров береться з пальця і через 15–20 хв. можна дізнатися результат. Але дослідження проводиться за допомогою однієї тест-системи і тому при позитивному результаті необхідно здати кров з вени для дослідження методом ІФА в кабінеті «Довіри» лікувально-профілактичного закладу чи Центрі СНІД.

При тестуванні швидкими тестами інколи може бути так званий «хибнопозитивний результат», чи «невизначений» результат при ІФА, але це не говорить про якість тест-системи, а є результатом стану здоров’я людини. Причиною можуть бути декотрі захворювання, такі як: нещодавно перенесений грип, розсіяний склероз, системна червона вовчанка, цукровий діабет I типа, хронічний гепатит, онкозахворювання та ін., а також нещодавно зроблене щеплення проти грипу (протягом останніх 30 днів), ін’єкції гамаглобуліну, переливання крові і т. ін.

 

МІФ 11:  Ліки проти ВІЛ-інфекції – це отрута, їх не варто приймати через велику кількість побічних явищ.

ФАКТ: Побічні явища при підтримуючому лікуванні АРВ-препаратами загалом зникають через два тижні–місяць після початку лікування.

До появи високоактивної антиретровірусної терапії (АРТ) ВІЛінфекція вважалась смертельним захворюванням. У світі від СНІДу помер кожний п’ятий пацієнт. З 1996 р. АРТ почали широко застосовувати в США та у Європі. Для всіх ВІЛ-інфікованих з’явилась надія. З появою АРТ число випадків СНІДу у світі скоротилося до 10 разів. Дана терапія уповільнює і практично зупиняє прогресування ВІЛ-інфекції і її перехід у стадію СНІД, даючи можливість ВІЛ-інфікованій людині жити повноцінним життям.

В наш час схеми антиретровірусної терапії удосконалюються і оновлюються. Дедалі частіше застосовуються комбіновані лікарські препарати, що містять в одній пігулці/капсулі два, а іноді і три лікарських засоби. Таким чином, сьогодні нема необхідності приймати препарати «жменями», прийом лікарських препаратів скоротився до 2–3 разів на день. Будь-який медичний препарат може викликати побічні явища, і АРВ-препарати не виключення. Але більшість неприємних явищ зникають через два тижні–місяць після початку лікування. Зазвичай, такі явища виникають не більше ніж у 10% людей.

Інформація використана за дозволом  МБФ «Альянс громадського здоров’я

Використаний матеріал з сайту: https://healthcenter.od.ua/vil/mify-shhodo-vil/